Моногамія, чи життя соло?

В передмові, я хочу зауважити, що розумію почуття багатьох тих, кого це може обурити, мовляв, що це неприпустимо говорити в таких рамках, що це руйнує ідеалістичний погляд на сім'ю, чи очікування щасливого життя, померти в один день зі своїм коханим. Я зовсім не хочу руйнувати чиїсь очікування, чи бажання, прожити щасливо все життя разом з одним партнером, ба більше скажу, що сам надіюсь на те. Але я просто хочу холодно проаналізувати моногамні стосунки.

Люди, соціальні істоти і з раннього дитинства перебувають в спілкуванню один з одним. Ця особливість зробила людину королем планети, тому, що ми можемо комунікувати як ніхто інший, передавати знання, навчатись один в одного. Але в нашому соціальному житті окрім загально поняття - суспільство, є ще декілька категорій. Країна, культурний простір, сім'я. І саме про сімейні стосунки я хотів би сьогодні поговорити.

Виникнення моногамних стосунків.

Варто, напевне, розпочати з того, що моногамні відносини уже довгий час практикує наш вид, через що в організмі уже виробились такі стимулюючі фактори як закоханість, ревнощі, людська прив'язаність, сексуальні потребності, бажання володіти іншим. Хоча ці інстинкти, якщо можна їх так назвати, не жорсткі, їм можна протистояти, опиратися, чи просто ігнорувати. Та все ж вони грають важливу роль в нашому житті, можуть спричинити багато душевних страждань. Байдужими ми точно не залишимося. А подекуди, слабкі індивіди, навіть можуть вчиняти самогубство, злочини, чи ще якісь дурниці, через той же душевний біль пов'язаний з цими речами.

Моногамія внесла і фізіологічні зміни в нашу структуру. Зазвичай моногамні види не мають сильного статевого диморфізму і порівняно з своїми найближчими (генетично) родичами, шимпанзе і горилами відрізняються тим, що у них зменшені статеві морфологічні відмінності, але не зникли повністю. 

Моногамія, це адаптивна поведінка, для того, щоб більш ефективно продовжувати свій рід і передавати свої гени в майбутнє. А зважаючи на те, що людські діти досить довгий час перебувають в безпомічному стані, це стало просто необхідністю мати поруч людину, з якою не просто весело проводити час, а яка буде піклуватись про тебе і твоє дитя. Тут варто зауважити, що діти все ж виростають, та в віці трьох - чотирьох років стають більш менш самостійними, а краще сказати доходять до такої стадії, коли їх уже не назвеш безпомічними. Хоча з більш широкого погляду, для нормального виховання і дорослішання, на дитину приходиться витратити, як мінімум, півтора десятка років. Все це відображаються і на поведінковій характеристиці таких стимулюючих до моногамії факторів як любов, ревнощі, батьківська любов, то що.

Любов, або закоханість, проявляється для того, щоб сформувати пару, народити дітей та піклуватись про них. Цікаво те, що закоханість не триває вічно, а скоріше досить швидко проходить і її місце займає звичка, прив'язаність, спільна турбота про дітей. Закоханість, чисто хімічний процес, який триває в середньому три - п'ять років через поступання в організм фенілетеламіну. Це п'янке джерело, яке надає почуття ейфорії, бажання спілкуватись постійно, думати про предмет свого захоплення, яке притуплює критичне мислення, через що не помічаєш недоліків, бажання бути завжди поруч, з часом зменшується і якщо стосунки не перейшли в нову стадію інтересів, пара може розпастись. Але, для того, щоб народити і доглянути дитину, до того часу щоб вона уже не була безпомічна, цього достатньо. Тому з еволюційної точки зору зрозуміло чому закоханість не триває вічно і чому моногамні пари не настільки моногамні, щоб не мати можливості розійтись і повторно закохатись в іншого, чи бути самотніми.

Тому можна зробити висновок, що моногамія це адаптивний винахід, який до речі не дуже часто зустрічається в тваринному світі і слугує для продовження роду та догляду за потомством. З цього ще випливає питання, а коли в людини уже є потомство, яке досягло дорослого віку, або коли людина не хоче заводити стосунки, зіткнувшись із рядом проблем в сімейному житті, чи може така людина мати щасливе життя в самотності, так мовити, жити повноцінним життям “соло”? Забігаючи наперед, можу сказати, що це досить проблематично, тому що емоційна складова та суспільні стереотипи завжди вносить свій вагомий вклад в це питання. Людина протягом життя може закохуватись, навіть коли не має взаємності, чи бажати мати постійного партнера, прив'язаність, чи просто боятись самотності.

Давайте розглянемо сухі факти позитивних і негативних моментів сімейного життя.

Позитивні сторони сімейного життя.

• Як уже було описано раніше, моногамні стосунки дозволяють більш ефективно турбуватись про своє потомство. Мати може на деякий час буди не працездатною, доглядаючи за дітьми, натомість, це не призведе но чогось поганого, тому що тато так само вносить свій вклад в виховання, здобування ресурсів для сім'ї.

• Жити разом це завжди економічно вигідніше ніж самому. Тому що можна разом вкладатися в дітей, в комунальні послуги, для придбання якоїсь дороговартісної покупки.

• Це стабільність. Завжди поряд є сексуальний партнер. Людина з якою можна обговорити будь які речі, отримати підтримку, підбадьорення чи навіть захист, можна сказати найкращий друг. Впевненість в завтрашньому дні, через спільні плани та бачення. І навіть саме банальне, коли діти виростуть і будуть будувати самостійне життя, а батьки підуть у небуття, ви не залишитесь самі, принаймні до певного часу.

Негативні сторони сімейного життя.

• Конфлікти. Адже кожна людина є індивідом, із своїм набором почуттів, бажань, бачень. Коли дві особи починають жити разом конфлікту майже неможливо уникнути. Все залежить від бажання догодити один одному, піти на компроміс, або змусити підкорити своєму баченню. Найпопулярніша відмовка при розлученні “не зійшлись характерами”. Звичайно все питання стоїть в пріоритеті, якщо головним завданням для людей є збереження сім’ї, стосунків то люди досить вдало можуть подолати конфліктні ситуації. 

• Свобода. Подружня пара має певні зобов'язання один перед одним, що неминуче призводить до зменшення індивідуальної свободи. Перш за все це стосується сексуальної поведінки. Це досить древній обмежувач, виправданий низкою факторів. По перше і саме головне, пара не може бути разом знаючи, що народжені діти можуть бути чужими, це протирічить самій цілі виникнення моногамних стосунків, щоб передати в майбутнє саме свої гени, а не піклуватись про чужі. По друге, сексуальні стосунки в людей відіграють не тільки фактором розмноження, але і задоволення, скріплення стосунків. Коли сесуальна близькість виявляється і з іншими особами це руйнує моральну складову близькості.
  Але проблема обмеження свободи полягає не тільки в сексуальному аспекті. Люди в моногамних стосунках бачать один одного як одне ціле, як володіння один одним, що теж призводить до надмірного контролю, та тиску поводити себе відповідно своїх індивідуальних бачень. Простими словами, партнери не рідко обмежують бажання і діяння один одному, намагаючись забороняти якісь заходи, якусь поведінку (пити алкоголь, курити цигарки, їздити кудись без погодження, робити покупки (особливо дороговартісні)). В сімейних стосунках звичайно є певна свобода, по домовленості, але в більшості це виглядає як обмеження. Для деяких, які не бажають нести якусть відповідальність в сім’ї, така форма стосунків підходить. Це часто стосується чоловіків, які не хочуть брати відповідальність в свої руки, і усі сімейні питання залишають на рішення жінки, може бути і навпаки. Але разом з тим, це саме так виглядає. Тому люди які живуть самостійно, саме цей аспект піднімають першим, як перевага перед сімейним життям.  

Наразі я зупинюсь тільки на цих факторах, хоч їх може бути і більше, наприклад такий як різний світогляд у партнерів які змушені терпіти один одного, підвищений стресовий стан через конфлікти, то що.

Чи можливе щасливе життя соло?

Скажу відразу, що це питання досить складне і відповідь на нього може дати тільки кожна особа окремо. Скажемо так, це можливо, але це складно. Чому це складно? Тому що людина соціальна істота і просто не може бути в ізоляції від інших. Якщо в неї немає по якійсь причині сім’ї, вона все рівно буде тяжіти мати стосунки іншого характеру, чи то дружні, чи по інтересах, чи професійні. Якщо людина усамітнюється і не бажає нікого бачити, це скоріше дзвіночок якихось психологічних проблем. А по скільки в людини цілий комплекс стимулів мати моногамні стосунки, це ніколи не залишить байдужими людей які хочуть жити соло. Страх перед самотністю один з основних факторів, який підштовхує людей ставати на ті самі граблі і шукати партнера.

Незважаючи на це, є люди яким самотнє життя подобається, через свої переваги над сімейним, це свобода, зменшення стресу, можливість жити і займатись тим, що тобі подобається і коли тобі подобається. Хоч в суспільстві до самотніх людей відносяться із співчуттям, насправді це упередженість і не більше.